Навчання дітей в умовах війни - поради педагогам

Навчання дітей в умовах війни - поради педагогам
 

1. Ретельно добирайте інформацію, враховуйте травматичний досвід дітей.

«Ми не знаємо, що може стати тригером для емоційних реакцій — під час підготовки уроків ми маємо бути дуже обережні із підбором відео, фото та музики. Бажано знати, через який досвід пройшли родина, щоб надати підтримку, якщо вона потрібна», — відзначає психолог.

Спеціаліст радить також уникати несподіваних звуків, які можуть налякати дітей.

2. Спостерігайте за тілесними реакціями школярів

Коли дитині страшно, вона не може зосередитись і не сприймає інформацію. Ми можемо побачити, що вона сидить на краєчку стільця, її мʼязи напружені, погляд може бути розфокусованим, дитина може брати до рота куточки одягу.

Коли дитині спокійно, ми бачимо, що вона наче осідає на стільці, займає сідницями більшу поверхню, плечі опускаються, дихання стає більш глибоким. Погляд більш сфокусований.

«Нам важливо просити сісти зручно-зручно, наголошувати на тому, що ми в безпеці, пропонувати зробити будь-які вправи на заземлення, запитувати частіше, чи все зрозуміло. Можливо, розмовляти тихіше чи повільніше. Говорити про ставлення до помилок: що помилки — це добре, з них зростають всі знання та здобутки», — пояснює Світлана Ройз.

3. Слідкуйте за проявами втоми

Коли дитина втомлюється (від контактів, режиму чи напруження — писати, підтримувати концентрацію, сприймати інформацію), це проявляється спротивом, сльозами, роздратуванням, аутоагресією.

У таких випадках психолог радить робити паузи, нагадувати пити воду, пропонувати вправи, щоб м’язи рук, плечі могли розслабитися.

4. Намагайтеся дати дітям відчуття безпеки

Будь-який процес навчання починається з відчуття безпеки (наскільки це зараз можливо).

«Безпека — це наша передбачуваність, знання правил, знання території, недоторканність тілесна, повага до кордонів, зрозумілі правила. „Безпечний простір“ — коли дитина навіть на своєму місці може „усамітнитися“ (можна вигадати жест, який це показує)», — пояснює Світлана Ройз.

Вона пропонує вчителям починати урок з того, що всі стукають долонями по столах, створюють із олівців або малюють коло — свій захищений простір.

5. Не пропонуйте школярам практики із заплющеними очима і не просіть їх дихати глибоко

Психолог відзначає, що зараз діти і дорослі не заплющують очей, бо так вони втрачають контроль. Крім того, заплющені очі під час раптового лунання тривоги можуть стати додатковим фактором ретравматизації.

Глибоке дихання також може провокувати більш сильні емоційні прояви — тому дихаємо так, як дихається, і намагаємося лише робити акцент на видосі.

6. Нагадуйте дитині про фізіологічні потреби

Коли ми проживаємо стрес чи травматичний досвід, ми перестаємо відчувати свої потреби. Тому нагадуйте школярам пити, їсти, йти до туалету, рухатися.

Як відповідати на питання дітей про війну?

Навчання дітей в умовах війни: поради педагогам - Learning.ua

Катерина Гольцберг в інтервʼю для UNICEF Ukraine зазначає, що уникати таких розмов не варто, адже тоді дитина залишиться сам на сам зі своїми почуттями. При цьому вона радить педагогам не заглиблюватися в деталі і не обговорювати їх. Можна інформативно пояснити, що є певна подія, розповісти про своє ставлення до неї і вислухати дитяче ставлення.

«Ми не маємо заглиблюватися в почуття, бо, на жаль, процес навчання може загальмуватися. Тому що дитина почне „переварювати“ цей новий досвід, це обговорення, і не зможе навчатися», — пояснює психолог.

Якщо дитина почала плакати, і педагог не знає, що стало причиною цього (чи пережила вона подібний травматичний досвід, чи щось інше стало тригером), бажано викликати шкільного психолога. Якщо ж у школі немає такого фахівця, педагог має знайти спосіб заспокоїти дитину, не використовуючи фразу «Заспокойся». Натомість Катерина Гольцберг пропонує доєднатися до почуттів дитини, сказати: «Я теж переживаю за це. Мені теж боляче. Я дуже розумію, що тобі боляче. Твої емоції мені зрозумілі і я теж долучаюся до них».

«Якщо дитина дозволяє, ми можемо її обійняти. Але ми не чіпаємо голову, шию, вуха — це такі зони, які є досить інтимними для багатьох дітей, і вони не дозволяють там торкатися. Можна погладити по спині між лопатками, там у нас є „зона спокою“. Іноді, якщо дитина „дається“, можемо її обійняти. Але це мають бути не інтимні обійми, а такі, як у дорослого і дитини», — радить психолог.

Також вона рекомендує класним керівникам дізнатися історії тих дітей, які перейшли до вашого класу (звідки вони приїхали, чи не загинули в них родичі тощо). Це потрібно для того, щоб розуміти, які ситуації пережила дитина і як це може вплинути на її стан.